Коли почалася війна, ми їхали до дітей, вони живуть під Києвом, але потім повернулися і тепер живемо в своїй квартирі. Обстріли тривають, але ми до них вже звикли.

Не можу сказати, що відчуваю себе в безпеці, я не знаю, що буде завтра. Щастя було гарне місто, озеро, ліс. Зараз дуже погано, нам не вистачає Луганська. Ми туди їздили в лікарню.

Дай Бог здоров'я Фонду Ріната Ахметова. Ми постійно отримували від нього допомогу. У багатьох маленькі пенсії, і люди жили на цю гуманітарку.

Найголовніше для нас – мир. Я молюся за своїх дітей, щоб ми були живі і здорові. Я почала малювати картини, вишивати. З чоловіком намагаємося дивитися тільки гумористичні програми і фільми нашої молодості, намагаємося бути оптимістами.