Пересічанська Вероніка, 14 років, Ізюмський ліцей № 12, м.Ізюм

Есе «Один день»

Чи замислювались ви над тим, як один день може змінити все ваше життя?

Квітень 2014 року. Здавалось б, звичайний ранок, та ні… Батьки напружені і, чомусь частіше ніж звичайно, дивляться ТСН. Мені теж тривожно, слова, що лунають з новин змушують і мене непокоїтися… напад…захопили…поранені…війна… Слов' янськ. Там же тітка живе, ми влітку до неї їздили.

Чомусь стає страшно. Питаю у матусі, що трапилося, та вони з татком тільки зиркають одне на одного і не знають, як пояснити і що сказати. Заспокоюють, що все буде добре.

Війна - якесь страшне слово, від нього мурахи шкірою бігають. Лиш матусині теплі обійми і таткова тепла рука на плечі хоч трохи вгамовують мої переживання.

І ось уже сьомий рік життя моєї родини і мільйонів українців зовсім інакше. Наше життя вже не буде колишнім. 

Війна - це біль, страх, втрати, сльози. Я вважаю, що війна - це нерозумне і трагічне невирішення проблем. В усі часи, в будь-якій країні, будь-які суперечки можна вирішити шляхом мирних перемовин, а жага вияву своєї могутності бере гору над здоровим глуздом і призводить до війни. Війна - це велике горе, бо гинуть люди, руйнують міста і села. Війна забирає найдорожче: у людей - життя, у батьків - дітей, у дружин - чоловіків.

Кожного ранку ми прокидаємося з надією, почути таку бажану новину, що все закінчилося, що настав мир і спокій у нашій державі. Та, на жаль, ми лише чуємо про нові обстріли, втрати, які забирають людські життя. Мир в Україні - наша єдина дитяча мрія.