Ткачук Анна, 11 клас, Боратинський ліцей  Боратинської сільської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Черняк Наталія Миколаївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Це був звичайний зимовий ранок звичайного четверга. Прокинувшись, я, як завжди, почала збиратися до школи. Уже готувалася йти на шкільний автобус, але тато чомусь каже, що школи не буде, що не треба нікуди йти. У телевізорі ввімкнені новини. Війна. Дивне відчуття в грудях, ніби якийсь нерушимий камінь. Це все здавалося таким далеким – лінійка в пам’ять Небесної сотні в першому класі, АТО, тимчасово окуповані території – все наче в тумані, але зараз воно близько, воно не десь там, воно тут – всюди.

Чому однокласники пишуть, що почалася війна? Вона почалася в 2014, але це інше, зовсім інше.

Може вже час? Час позбуватися всього ворожого? Час не мовчати, коли принижують українську музику чи дубляж. Час сперечатися, висловлювати свої думки! «Як ти можеш дивитися цей фільм в українському дубляжі?» - «З гордістю!»  «Я не слухаю українську музику» - «Багато втрачаєш!» «Чому ти така вперта?» - «А хто, як не я? Хто буде слухати і дивитися? Хто буде зберігати? Літературу. Мову.. Україну… Хто як не я?»

Спокійно…Треба залишатися спокійною.. Як залишатися спокійною, коли все перевернулося з ніг на голову? Музика? Книжки? Фільми?

Але як споживати улюблений контент, коли все таке інше…, таке незвичне…,  коли все набуває інших значень? Просто. Шукати нові улюблені книжки, нову музику, нові фільми. Нові значення, що надають упевненості в настільки нестійких умовах. Але хіба ж це легко – змінювати майже все, на чому базується твоя особистість? Ні. Але чи це справді твоя особистість? Чи це та, яка була нав’язана русифікованим суспільством?

Але потім буде краще. Мабуть, ми станемо ще кращою державою? Не мабуть, а точно!

Державою без корумпованих мерів та депутатів, які намагаються знищити активістів. Без «яка різниця», «хтось інший проголосує», «хтось інший вийде на протест». Не буде «хтось інший», буде «я»! Я вийду на протест, Я буду голосувати, Я не дозволю знищити Україну! Я! Звісно, буде важко. На нас чекають важкі часи відновлення країни та переосмислення всього на світі, але потім буде краще.

Головне  – бути єдиним народом, бути сім’єю.

Війна певною мірою об’єднала нас. В Україні вже не існує такого серйозного поділу на «галичан» і «східняків», який існував так довго в нашій державі та й у наших головах теж. Тепер ми один народ, без усіляких поділів. Війна повернула з забуття багато українських постатей та ще більше пісень, як народних, так і авторських, на основі яких люди з різних регіонів можуть зблизитися.

Зрештою, зараз метою української нації є відновлення миру, а це не можливо без нашої перемоги.

Для нас важливо залишатися єдиною й неподільною нацією, не допускати огидного поділу, не піддаватися сумнівам щодо омріяної перемоги та не забувати про тих, хто поклав своє життя на вівтар вільної і незалежної України.