Війна лишила нас всього: квартири, роботи, школи, друзів. Наше місто повністю знищено, дому вже немає. Більше місяця ми просиділи в підвалі. Питну воду вдавалося добути дуже рідко, топили сніг. Інколи привозили хліб. Максимально економили продукти харчування, крупи, аби вистачило. На очах дитини розривалися снаряди в жилих будинках, снаряди влучали неодноразово в приміщення, де ми перебували для укриття.

Дуже важко будувати з нуля все на новому місті. Дитина довгий час прокидалася вночі від уявних вибухів, що їй наснилися, довгий час працювала з психологом. На сьогодні вчиться дистанційно і не може завести друзів серед однолітків. Адже відчуває себе усюди чужою.