Родом я із Закарпаття, міста Рахова. За комсомольською путівкою приїхала в Жованку. Працювала в радгоспі дояркою 35 років. Пішла на пенсію, думала, заживу в мирі та спокої. Але мої мрії не збулися.

У 2014 році в моє селище неждано-негадано прийшла війна. Я й мої односельці опинилися в скрутному становищі, залишилися без пенсій без хліба, без продовольства.

Ми бачили, як гинули й далі гинуть люди. Як бомблять наші будинки, як вони горять.

Така ж біда трапилася і зі мною.

8 березня 2017 року в мій будинок прилетів перший снаряд.

Вилетіли всі вікна, частково розбило дах, пошкодило стіни та прибудови.

З 23 на 24 березня під час чергового обстрілу знову були прямі влучення в мій будинок. Він тепер зруйнований повністю. На схилі віку я залишилася без даху над головою. Пошкоджено меблі, посуд – усе те, що наживалося роками й моєю працею. Зараз я знайшла притулок у маленькому флігелі, який пристосований тільки в літній час жити, а в разі обстрілів, які тривають досі, ховаюся в холодний і сирий підвал.

Але я духом не падаю, сподіваюся, що ця війна скоро закінчиться. 

Рінату Леонідовичу Ахметову щиро дякую за допомогу у вигляді продовольчих наборів. Вони нам стають у дуже великій пригоді. Низько вклоняюся за любов до нас і турботу. За те, що не забуває нас.