Дівчина з хлопцем втекли з рідного міста від обстрілів, але не полишають надії вернутись додому після Перемоги і створити щасливу сім'ю

В перший день війни я, хлопець, мама і кішка перебували вдома в Миколаєві. Я мріяла завагітніти, тому планувала лікування. Також ми збирались розпочати власну справу - виготовлення багаторазових засобів жіночої гігієни, і вже закупили необхідне обладнання й матеріали. Все це стало неможливим у той самий день.

Майже весь час ми знаходились у коридорі в квартирі, бо обладнаних бомбосховищ у нашому районі немає. Наш район обстрілювали регулярно - майже кожного дня і ночі. Ми пробули в Миколаєві півтори місяці, варіант з виїздом не вкладався в голові - бо неможливо було уявити, що все це жахіття надовго, та і їхати не було куди.

Шокував обстріл зупинки неподалік від нашого району, коли загинуло дев'ять людей. Адже цією дорогою ми майже постійно ходили!

У нас були вдома запаси їжі: консерви, крупи, варення, тож ми на той час не голодували. Вода і світло також в той час були. В одній з миколаївських Телеграм груп в перші дні вторгнення зранку після нічних боїв дали запит про необхідність одягу та їжі для поранених військовий. Ми забрали нові речі, які в нас були, приготували їжі на порцій десять, і поїхали до лікарні. Були на місці через години півтори після заклику. На той час там вже було десь 200 людей, які принесли продукти, речі. Лікарня вже не приймала допомогу, бо не були куди навіть складати. Нас відправили до іншої лікарні. Це дуже розчулило.

Мама поїхала до Чехії, знайшла роботу на мийці посуду. Ми разом із хлопцем наразі перебуваємо в Києві - орендували житло, я шукаю роботу. До війни я працювала офіціантом.              

Думки про теперішню війну у мене постійно, вони не зникають. Про жахливі події нагадує все,навіть звичайні речі, які напряму з війною геть не пов'язані. Наприклад, грейпфрути. У перші тижні з фруктів в магазинах були тільки грейпфрути. То я купила їх десь 30 кг, і з свіжих фруктів ми їли тільки їх.