У ранок 24 лютого я була вдома. Прокинулася від вибухів. Зайшла в інтернет і почалася істерика, бо зрозуміла, що почалася війна. Потім зателефонувала завідуюча і сказала оповістити всіх батьків, що сьогодні садочок дітей не приймає.

Було дуже боляче це робити, а ще болісніше - прийти в пустий садочок, який ще вчора ходив ходуном від дитячого галасу…

Покинула своє місто і улюблену квартиру, яка і досі сниться ночами. Був страшний шок, коли над містом летіло 9 ракет, і сидячи в коридорі, я прощалася з життям…

Були проблеми і з гуманітарною допомогою, але ми об'єдналися з групою переселенців і самі стали волонтерами.

Війна нам дала зрозуміти, що сім'я - це сила, яка допомагає вижити. Тому війні не вдалося нас зламати, ми завжди разом… Було багато приємних моментів: доставка квітів від рідних, зворушливі смс підтримки від моїх вихованців, тепле відношення людей в новому місті.

До війни працювала 20 років вихователем у садочку, дуже любила свою професію, але клята війна внесла свої корективи. Зараз працюю волонтером, несу добро людям, щоб сяяв вогник в їх очах, незважаючи на те, що плаче серце…

23 лютого о 23:00 у мене включився раптово кондиціонер в квартирі, я зрозуміла, що це до якоїсь біди, і відчуття мене не підвело. Він сповістив про війну. Також у мене є колекція воскових свічечок ангелів, я їх забрала з собою, коли їхала з дому. Я відчуваю від них силу, яка допомагає мені чекати на Перемогу!