Шокоров Олексій, 9-а клас, Академічна гімназія Кропивницької міської ради

Вчитель, що надихнув на написання — Осаулець Лідія Вікторівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Що я знав про війну у свої 12 років до 24 лютого 2022 року? Нічого!

Перший день, напевно, найтяжчий, тому що ще 23 лютого я - звичайна дитина із сільської сім’ї, а вже 24 лютого я – «руськоговорящий», якого прийшли визволити російські війська. Нас окупували за 2 дні: ЗСУ зуміли зупинити просування ворога лише біля Василівки, а це 80 кілометрів від мого села Широке. Так ми опинились у повній окупації.

Багато чоловіків з нашої громади, як і мій батько, мобілізувалися ще в перший день: пішли на фронт захищати країну.

1 березня – 7 день війни… Тоді я їв, напевно, найсмачніший хліб у своєму житті, який сестра сама пекла вдома. У магазинах уже неможливо було купити свіжий хліб, люди більше скуповували не те, що їм необхідно, а те, що ще було. Що ж до хліба, то мешканцям нашого села пощастило, тому що в шкільній їдальні було все необхідне для випікання обладнання. Люди самі приносили туди сухі дріжджі та борошно, а потім по черзі отримували одну хлібину на сім’ю двічі на тиждень.

29 березня… 34 день війни… Це день народження мого батька, з яким сім’я не спілкувалася вже декілька днів, тому що мобільний та телебачення давно не працювали, тож ми з мамою, щоб відправити повідомлення чи завантажити новини в телеграм, їздили в район у пошуках інтернету чи мобільного сигналу.

2 квітня – 38 день війни… Ми змогли виїхати з окупації. Дорога в 140 км. з мого дому до м. Запоріжжя до повномасштабного вторгнення займала 2 години, а ця поїздка розтягнулась на довгі 3 дні (стояли в черзі): оглядали наші речі, які змогли вміститися в багажник автомобіля, перевіряли документи, телефони на блокпостах під Василівкою. Навіть коли нас пропустили, дорога була страшною… Їхали розбитими ґрунтовими шляхами в об’їзд знищеного мосту в Кам’янському: скрізь міни, спалена техніка, військова й цивільна, валялися пусті пакети з-під сухпайків російської армії..

Перед нами були зруйновані будинки, вирви від прильотів - і ніде жодної людини: все пусте, мертве!

Що я знаю про війну сьогодні? Це страх, біль, безпорадність. За тебе хтось вирішив твоє майбутнє. Це роз’єднана сім’я, це сум в очах матері, це шлях додому довжиною більше ніж два з половиною роки, це коли в тебе у 12 років закінчується дитинство…