В учбовому закладі організували волонтерський штаб та сховище, але одного разу там стало дуже небезпечно знаходитися

Ми з сім’єю окремо жили, батьки - в іншому районі міста. У першій день війни стало дуже гаряче, не стало води та світла. Спочатку відключили газ, потім через деякий час відключили воду повністю і світло. Умови вже були не придатні для життя. Дружина була вагітна - це також один з головних факторів, чому ми виїхали.

У той день ми знаходилися на роботі. Я працював викладачем фізичного виховання у Бахмутському індустріальному фаховому коледжі. Прилетів снаряд у телекомунікаційну вишку, яка знаходилась біля нашого коледжу. Потім через деякий час прилетіло і в сам коледж. Ми все це бачили  і відчували. 

У нашому коледжі був волонтерський штаб, ми допомагали мешканцям. Місцева влада привозила воду, продуктові набори першої необхідності. Це сама велика точка розподілу була, тому що там великий район, багато пенсіонерів, одиноких людей. Вони приходили в коледж за їжею, за водою. 

Туди прилітало дуже багато разів. Спочатку пошкодження були незначні, там тільки стекла та рами повилітали. Потім через 2-3 тижні прилетіло в будівлю і вона згоріла. Всі літо та осінь цей коледж обстрілювали. 

Було й руйнування будинків, і люди помирали на вулицях. Коли люди йшли за гуманітарною допомогою, було багато таких випадків. 

Прилітали ракети і людей вбивали просто на вулиці та в підвалах, де вони ховалися. Це було жахливо.

Ми постарались і всіх родичів евакуювали, навіть друзів. Батьки і жінка раніше виїхали, а я в цьому коледжі допомагав людям до останнього, поки він не згорів. Ми зробили там бомбосховище, люди жили там. Там був колодязь, постійно була вода, генератор знаходився у навчальному закладі. 

Потім ми всіх умовили, щоб вони також евакуювались, бо коледж майже згорів і не було їм де знаходитись. В коледжі вже нікого не має і буквально два дні тому туди ще раз прилетіло. В загальному там було 60 прильотів. 

Ми мали перевозити лежачого тата. Звернулися до волонтерської організації «Схід», щоб його перевезти. Для нього це був психологічний шок і моральна перешкода. Ми їхали в Жовті Води сім годин - це було для батьків дуже складно. 

У нас там були знайомі, які також були волонтерами, і вони в Жовтих Водах підшукали нам житло. Ми платимо тільки за комуналку. Нам хотілось, щоб батьки почували себе як вдома, щоб умови були, вода, газ, світло. В квартирі дуже затишно і спокійно. 

Мені хотілось, щоб війна закінчилася швидше. Це залежить не тільки від людей, а й від стратегії та зброї, яка є в Україні. Наскільки ця зброя буде ефективною, тоді війна закінчиться дуже скоро. Майбутнє бачу, що все буде гаразд. Всі відновиться і Україна буде ще краща.