Безкоровайна Ірина, 10 клас
Новоселицький ліцей Благовіщенської міської ради
Вчитель, що надихнув на написання есе: Поступальська Наталія Микитівна

Чому бути українкою – це моя суперсила?

«Суперсила» - це слово, яке одразу навіює своєму слухачу думки про всіх можливих супергероїв із фільмів, де вони проявляють ідеалізовано розвинені фізичні та розумові навички. В пам’яті цеглинка за цеглинкою вибудовується образ Супермена, надзвичайні вміння Спайдермена, міцна статура Халка. Переглядаючи фільм, аналізуючи благородність героїв, їх вміння знайти вихід із будь-якої ситуації, кмітливість та безмежно добре серце, яке старанно приховувалося за вуаллю мужності, більшість з нас, безперечно, не тільки брали з них приклад, але й, будучи дітьми, мріяли стати точною їх копією, одягалися в костюми на свята, імітували грандіозні порятунки всіх навколо.

Час невпинно йшов, змінюючи реалії, кваплячи події, і от дехто з тих малюків біля екранів, не зраджуючи своїм дитячим мріям, дійсно стають справжнісінькими героями, про яких говорять у кожному куточку світу, знімають фільми, на котрих рівняються і вважають богами на землі, які докладають максимальних зусиль, щоб скрізь панував мир, правда та взаєморозуміння.

Цієї слави здобувають звичайні люди, які зовсім нещодавно працювали вчителями, хліборобами, тренерами, лікарями, слюсарями, інженерами, жили своє спокійне життя й не могли подумати, що в їх дім навіть не постукає, а жорстоко ввірветься безжалісна орда, в серці якої немає нічого людського, яка нищить все на своєму шляху, в руках якої буде в’янути й помирати найпрекрасніший цвіт нації.

Незважаючи на все, ніхто й не думав про те, щоб злякатися чи розгубитися, більшість йшли в найближчий пункт, щоб стати до лав добровольців, їх суперкостюмом стане військова форма, а вірним помічником у благородній справі з вигнання ворога, щоб зачинити за ним двері кордоном, виявить бажання бути зброя. Єдина їх відмінність проявиться в тому, що військові ніколи не були обранцями долі, котра нагородить їх надзвичайними, нелюдськими вмінням, ця помічниця життя дасть їм щось набагато важливіше – віру в себе, в щасливе майбутнє, незламний патріотизм та безвимірне вогнище палкого кохання до Батьківщини.

Двадцять четвертого лютого кожному українцю вдалося помітити й відчути надприродню силу своєї нації. Виявилось, що весь цей час ми жили в країні могутніх титанів: воїнів, волонтерів, дітей і дорослих, які віддавали останнє, рятували інших, жертвуючи собою, були ладні на все, щоб врешті-решт почути звуки миру, жадану тишу, в якій немає місця безжалісному реву літаків, гулу винищувачів та ракет.

У найважчі моменти ніхто не втрачав позитиву, навіть тоді, коли здавалося, що шансів майже немає, наш народ діяв і продовжував заявляти на весь світ, що він бореться за своє: право на існування, мову, суверенітет, кордон, майбутнє найменших українців та українок, а тому неодмінно переможе! Така мотивація й жага супроводжує всіх майже два роки, зберігає віру в спокійне життя під мирним небом у вільній державі.

Впевнена, що спостерігаючи за незламністю своєї нації, кожен українець зрозумів важливу істину слів відомого українського політичного діяча, Степана Бандери, яка залишилася актуальною назавжди: «Самостійну державу може здобути собі український народ тільки власною боротьбою і трудом».

Ми кожного дня платимо безцінними життями героїв, сльозами матерів, дружин, дітей, втрачаємо найкращих, тих, котрі мали ще все попереду, проте віддано своїй Україні захищали її, не боячись смерті. Та навіть попри це наш народ продовжує йти далі тернистою стежкою боротьби, зберігаючи полеглих у пам’яті, знаючи, що вони навічно житимуть там, гартуючи міць духу та силу нації для продовження їх справи на полі бою і в тилу. Всі ми знаємо, що після найбільшої грози вийде сонце, втрачаючи найцінніше, ми здобудемо безцінне – мир.

Саме в усіх цих аспектах мій народ проявляє свою суперсилу. Він вірить у краще, ламаючи рамки зневіри інших, йому вдається матеріалізувати свої прагнення постійною працею. Нація України гордо заявляє, що тільки від нас залежить власне майбутнє, ми – автори твору свого життя, звісно, хтось зверху редагує текст, додаючи пунктуаційних знаків, але основний зміст лежить на наших плечах, і що б хто не казав чи передбачував, знайте: вони ніколи не зможуть осягнути повною мірою ваших можливостей, лише дізнаються потім про вже здобуті перемоги.

Читаючи стрічку новин, я пишаюся своєю державою та її жителями, беру приклад із супергероїв України, намагаючись допомогти й докласти максимальних зусиль, щоб наблизити такий довгоочікуваний день перемоги. Не маю сумнівів, що навіть найменший, зроблений мною, донат, зібраний пакунок із потрібними речами для будь-якої військової бригади, сплетені сітки завжди матимуть вагоме значення, обов’язково стануть у пригоді для наших воїнів. Таких помічників є дуже багато, і разом, такими маленькими кроками, ми пророблюємо значну роботу. Бо ж, як казала Олена Теліга: «Держави стоять не на династії, а на внутрішній єдності і силі народу». Цей вислів є гаслом, яке невпинно тече навіть у найменших венах та артеріях кровоносної системи українців. Я вірю, що зовсім скоро ця єдність отримає винагороду за свої старання згуртувати народ, і з півночі на південь, і з заходу на схід прозвучать довгоочікувані: «мир», «тиша», «перемога».