Привіт усім, мене звати Катя. Я живу в Торецьку. За останні п'ять років відбулося багато чого.

У 2014 році в моєму місті почалася війна. Часто стріляли. І ми – я і мої батьки – майже кожен день ночували в підвалі.

Влітку я поїхала в мій перший табір. Там було класно. В останній день мого табору зателефонувала бабуся і сказала, що до них у будинок влучили три снаряди. Один у гараж, другий у город, а третій у велику купу землі. Якби не вона, то в нас би вибило передню стінку будинку.

Коли я приїхала додому, мама пару тижнів забороняла їхати до бабусі. Минув час, і я поїхала. Наша вулиця була розбита, скрізь валялася земля, якісь недоноски, скло, дерева. Усі будинки неначе захворіли на вітрянку, були в цяточку. Майже в усіх будинках не було вікон і дверей. Наше місто навіть показували по телевізору.

Біля будинку в нас стояв міськвиконком. Він повністю згорів. Коли був обстріл, міськвиконком загорівся. Тато розповідав, як люди вистрибували з вікон.

Навіть тепер, коли я бачу цю будівлю повністю чорну й уже списану графіті, мені страшно. Тепер там підлітки лазять. І як їм не страшно?

Цього ж року в мене народилася сестра. На останньому тижні до пологів вона перевернулася, і мамі довелося їхати до Донецька. Коли вона народилася, буквально наступного тижня почали сильно стріляти – і ми на місяць переїхали жити до Бердянська. Ось таке бурхливе літо було 2014 року.

Правду кажучи, і не пам'ятаю вже, що відбувалося у 2015-2018 роках. Стріляли. Більше я мало пам'ятаю. Цього року майже не стріляли.

Звичайно, багато друзів і родичів повиїжджали й повертатися не хочуть.