Я інвалід з онкозахворювання 4ст. Але є оптимістом, люблю життя. Тішило те, що їздили з внуком на море, ходили до лісу по гриби. Навіть просто, коли сяяло сонечко - раділа душа.  Війна. Буча, Ірпінь, - зовсім близько. Було страшно. СТРАШНО і не зрозуміло – як, чому?

Я, дочка і внук виїхали до Польщі, у нас там рідня, яка дуже добре нас зустріла. Дякувати їм, але ми щоденно мріяли повернутися додому. Наші славні війська відбили рашистів, ми через 2 місяці повернулись додому.

Гуманітарну допомогу отримувала 3 рази і раз волонтери купили мені ліки. Для мене це дуже-дуже ощутимо. З дочкою живемо окремо, вона постійної роботи не має і син 10 рочків. Пенсія інвалідна маленька - не знаєш, за квартиру платити, або їжу купляти, про ліки - біль стараюсь терпіти. То ж допомога дуже-дуже потрібна.