Мені 43 роки. Я жила я місті Василівка Запорізької області з чоловіком і дітьми.

24 лютого чоловік пішов на роботу. Дорогою зателефонував мені і сказав, що побачив заграву з боку Дніпропетровської області. Я також пішла на роботу, відпрацювала той день. Було тривожно.

Найбільше мене лякали вибухи. А ще дуже неприємно й страшно було бачити російських військових.

Я розчарувалася в деяких знайомих. Вони стали колаборантами. Не можу зрозуміти, як можна перейти на бік тих, хто прийшов на чужу землю вбивати ні в чому не винних людей.

Перший місяць війни я жила у родичів у селі. Чоловік залишався вдома. Потім ми поїхали на захід України. Тамтешні мешканці нас дуже підтримували. Зараз живемо в Запоріжжі. Мрію про Перемогу.