Я живу тут з 1956 року, до цього 17 років прожила в Росії. У мене було троє дітей, шестеро онуків. Зараз живу одна в Ізмайлівці, одна дочка померла, друга живе в Донецьку. Син теж в Донецьку, він паралізований, зараз трохи почав ходити. Онук поїхав до Канади.

Всі вісім років війни я перебувала тут. Найстрашніше було в перші роки, коли нас бомбили. У селищі було багато руйнувань. Магазини не працювали, води і світла не було. Війна є війна.

Найстрашніше ми пережили в перші роки війни

Нам допомагала гуманітарна допомога від Фонду Ріната Ахметова і Червоного Хреста.

Я мрію, щоб моя сім'я зібралася разом хоч на один день, як було раніше.