Волонтерили та чекали звільнення. Так жили мешканці Кремінної під час бойових дій.

У 2014 році ми з онуком рано вранці хотіли піти погуляти надворі, але я включила телевізор і побачила, як залітають вертольоти на Крим. Незрозуміло було, що діється. Мій син жив у Луганську. Там через деякий час почалось таке, що неможливо описати. Я не розуміла, чому. Ми жили тихо, мирно. Взагалі незрозуміло було, чому Донецьк? Я там працювала, і це був рай.

Найважливіше – що моя дитина жива

Почали заходити війська, поїхала військова техніка. Рубіжне було в окупації, а Кремінна – на лінії фронту. Хлопцям, які захищали нас, усе місто носило відрами борщі, ми всі волонтерили. Потім вони захистили Лисичанськ.

У нас все літо 2014 року кожну ніч були обстріли. Це дуже страшно і неприємно. Всі були в шоці. Всі боялися, що нас захоплять і ховалися один від одного.

Я залишилася живою. В мене воював син. Найважливіше – це те, що моя дитина жива.  Ми нікуди не виїжджали. У нас квартира залишилася в Луганську. Але думаю, головне, що ми живі.