Ми живемо з чоловіком, більше нікого немає. До війни було тихо, мирно і спокійно, заробляли пенсію. У 2010 році поховали доньку.

Війна почалася - все змінилося, кожен день стріляють. У нас сильно бомбили. Через дорогу розірвався снаряд, в будинку вилетіли всі вікна, в сараї відпала стінка. Нам давали плівку в селищній раді на ремонт.

Найжахливіше - коли стріляли і поруч розривалися снаряди

Ми ховалися між стінками, подалі від вікон. Сиділи і трусилися, рятувалися як могли. У підвал не ходили, боялися, щоб там нас не привалило.

Все дорого, пенсії маленькі, ми садимо картоплю і овочі, але того, що хочеться, не поїси.

Найжахливіше - коли стріляли і поруч розривалися снаряди. Це був найстрашніший момент. Навесні садимо город, а над головою літають кулі.

Нас дуже виручала допомога від Фонду Ріната Ахметова. Дуже велика підтримка. Ще допомагали організації "Людина в біді" і Карітас.

Ми хворіємо, ходимо з паличками. Мріємо, щоб був мир і спокій і жити стало трохи легше. Хочеться хоч на старості пожити нормально.