Коли 2014 року було дуже багато техніки, ми зрозуміли, що буде щось страшне. Тоді й почалися бойові дії. Але ми працювали, годували дітей у школі, ходили на роботу під нескінченними стрільбами. Стріляли з усіх боків і було дуже багато влучень.

Хата моя знаходиться в центрі міста, недалеко від лікарні. Слава Богу, вона не постраждала. Куди були влучання – там осколки, у нас в квартирі був осколок, але трішки.

Ми нікуди не виїжджали. Ховалися в підвал утрьох: я, чоловік і син. Я могла виїхати на Західну Україну до своєї мами, до рідних. Вони мені пропонували: «Кидай все, їдь». Не могла виїхати, тому що я була патріотка. Вважала, що це все закінчиться, будуть люди жити й повернуться. Але тільки війна не закінчилася.

В 2014 году случайно пошла на рынок, там делали отчет и мне говорили: «У тебя в кафе попало и погибли люди. Ты жива?». Я говорю: «Жива». Вот спасибо Богу, что не попала в тот день на работу. Все остальные погибли, думали, что и я там. И когда пришла на работу, то там все горело, людей вытаскивали, спасали. На тот момент там были мои документы, вещи, одежда, в которой работала. Очень долго искали мою трудовую и чудом нашли под завалами.

Було важко мене розрахувати. Підприємців не було, підписів [позначки про звільнення] не було, мене ніхто не хотів ставити в центр зайнятості, тому що не могли розрахувати і все це довго тривало.

Я зі сльозами на очах, на колінах просила: «Заради Бога, вибачте мене, якось звільніть». А мені говорили: «У нас немає такої статті, підприємців немає, хто поставить підпис?»

Через нотаріуса зять завідуючої дав згоду, оскільки він один залишився живим із тих, хто міг підтвердити [мою роботу], і мені написали «Звільнена». Тоді тільки мене поставили [на облік] у центр зайнятості.

Рік стояла в Новоайдарському районі, були бойові дії, і мені довелося їхати туди [відзначатися]. У 2014-му і 2015 році я їздила під стрільбами.

Мені, звичайно, було боляче, що залишилася без роботи і по цей час я не отримала ніякої компенсації за це. Але, Слава Богу, тоді Червоний Хрест допомагав продуктами. Рінат Ахметов виділяв [допомогу], приїжджали, привозили всім мирним жителям Донбасу. Отримувала моя невістка з дитям і її свекруха, якій було майже 80 років. Потім, Слава Богу, мене директор школи прийняв на роботу, і я працюю кухарем.