Житель приморського міста Олексій пережив разом із земляками страшні дні гарячої фази збройного конфлікту. Нікуди не виїжджав, хоча залишився без роботи, але навчився жити в екстремальних обставинах. Згадувати минуле йому дуже важко.

Що таке війна? Це потрясіння, жах, нестабільність, зло!

Я був очевидцем обстрілів міста Маріуполя, чув вибухи. Здавалося, тряслися будинки. У цей час ми гуляли з друзями на паралельних вулицях і зразу ж втекли, коли почули шум машин і стрілянину автоматної черги.

Не відчуваю безпеки. Маріуполь занадто близько до лінії розмежування

Звичайно, ми обговорювали з друзями і дивилися по новинах і YouTube-каналам, що відбувається в місті. Велися якісь зйомки, у мережу [інтернет] потрапляли кадри з камер навпроти ДАІ, люди знімали те, що відбувається, на телефони. Стрільба.

А я просто жив у місті, участі ні в яких подіях не брав. Як мирний житель розумію, що і тоді, і зараз наше існування під загрозою, немає стабільності, немає чіткого розуміння, впевненості в майбутньому. Місто досі знаходиться поблизу лінії розмежування, і це загроза для всіх мирних жителів. Коли живеш у тотальній напруженості й небезпеці, більше замислюєшся, дорослішаєш, підлаштовуєшся під ситуацію. Але однак, важко планувати найближче майбутнє.

А забути минуле не виходить. Пам’ятаю, як ми чули обстріли, звукову хвилю, як тремтіли будинку. Люди боялися тоді і не хочуть про це згадувати зараз. Хтось виїжджав із міста, інші були в напрузі, не розуміючи, як себе вести. Важко згадувати моменти такого напруження, тому що це великий стрес. Я нікуди не переїжджав, тільки виїжджав на кілька місяців, коли думав, що буде гостра фаза конфлікту.

Але і зараз я не відчуваю себе в безпеці саме через близькість Маріуполя до лінії розмежування. Писали в ЗМІ, що при обробці полів в околицях міста підірвався трактор. Через такі випадки спливають неприємні спогади.

У нас було багато цих неприємних спогадів. Наприклад, під час військових дій, що відбувалися, було закрите підприємство, у якому я працював. Півтора року в мене не було роботи. Я стояв якийсь час у центрі зайнятості, потім там перестали платити, а влаштуватися на роботу не виходило.

Але потроху все якось налагодилося, я став більш пристосований до обставин, до життя в більш екстремальних умовах. Люди в інших країнах (наприклад, Польща, Чехія) живуть, займаючись тільки своїм розвитком, самореалізацією і зароблянням грошей. А тут ти переживаєш за своє життя. І мрієш про те, щоб бути щасливим, тобто мати можливість жити вільно і спокійно, самореалізовуватися, бути гармонійним, а не заручником обставин.