Тетяна Дацька, 11 клас
Комунальний заклад "Кетрисанівський ліцей" 
Вчитель, що надихнув на написання есе: Шпаковська Віта Анатоліївна

Конкурс есе на тему «1000 днів війни. Мій шлях»

Ранок 24 лютого 2022 року в мене почався раніше, ніж кожного дня. Я почула, що мама щось говорить татові і плаче. Почула слово «війна», раніше я знала його з фільмів, книг, історії. Не зрозумівши нічого, вийшла до батьків, мама плакала, тато курив і мовчав. В душі зароджувалося невідоме досі мені почуття тривоги, страху і ще невідомо чого. Ранок був морозний, сірий, холодний. Над будинком літали винищувачі. До школи я не пішла. Почалися важкі дні, вони були схожі один на одного: мама плаче, тато мовчить, і кожен сидить біля телевізора і вслухається з надією в слова ведучих, бажаючи почути одне єдине, бажане для всіх: «Війна скінчилась!». Але дні проходили, а війна тривала. 

Тривожність, постійний стрес та емоційна виснаженість стали невід’ємною частиною нашого повсякдення. Люди навчилися жити з постійною небезпекою, адаптувалися до умов невизначеності, навчилися підтримувати одне одного і допомагати тим, хто цього найбільше потребує. 

З перших днів війни ми з моєю родиною зрозуміли, що  не можемо сидіти склавши руки, тому що відчуття бездіяльності та страху за майбутнє тиснуло на серце, мов величезний камінь. Ми вирішили, що будемо допомагати тим, хто цього потребує, і це стало нашою головною метою. Допомагали всім… Починаючи з переселенців, які приїхали до нашого населеного пункту, закінчуючи нашими військовими. Я і мої однокласники одразу гуртом почали допомагати дорослим. Кожен з нас в цю допомогу вкладав частинку свого тепла, душі та невимовного бажання допомогти. Ми робили окопні свічки, плели сітки, виготовляли різні смаколики і передавали на фронт. Кожен житель нашого села бажав внести частинку своєї допомоги, приносячи до ліцею кошти, за які дорослі купували засоби гігієни, теплий одяг та речі, яких потребували наші військові.  Діти молодших класів не залишилися осторонь від бажання допомогти: плели браслетики, малювали  підбадьорюючі листівки, робили обереги для наших воїнів.  

Час ішов – війна не закінчувалася, кожного дня ми чули про подвиги наших військових.   Одного дня, під час перегляду новин, я почула історію молодого хлопця, матроса Скакуна Віталія Володимировича. Вона мене вразила.  Щоб зупинити просування танкової колони, було прийнято рішення на підрив Генічеського автомобільного мосту. Виконати це завдання визвався інженер окремого батальйону матрос Віталій Скакун. Міст було заміновано, але відійти звідти він не встиг. Одразу ж пролунав вибух. Хлопець загинув, загинув як Герой. Його героїчний вчинок значно уповільнив просування ворога. Кожного дня ми чули про нових Героїв, які захищали нашу Україну від росії. Неможливо їх усіх перелічити, але вони наші Герої. 

Війна – це не лише битви на фронті, це також боротьба в серцях і душах людей. За 1000 днів війни я пройшла через безліч випробувань, які змінили моє сприйняття світу та самої себе. З перших днів війни я зрозуміла, що моє життя вже ніколи не буде таким, як раніше.

Війна… Про перенесений біль, горе, страждання людей можна писати вічно. Дуже багато людей, які вчиняють подвиги, не дивлячись на те, що це буде коштувати їм життя. Вони Герої! Діти вмить дорослішають і намагаються хоч якось допомогти у боротьбі з цим запеклим ворогом, який не дивиться ні на що, знищує все і всіх на своєму шляху. Вбиває, катує дітей, людей похилого віку, жінок, чоловіків. Немає ні кінця ні краю цьому жахіттю, але я вірю, що ми Переможемо! Тому що українці -  мужній народ, сильний, вірний своїй країні. Він бореться за свою свободу, незалежність, гідність і рівність.

Нас ніхто і ніщо не зламає, не переможе. Їхні підлі, підступні ракетні атаки не знищуть нашу енергетичну і теплову системи, не заморозять мій народ. Нічого в них не вийде!

Ми навпаки ще більше згуртовуємося, об’єднуємося і віримо в свою Перемогу над країною-агресором росією.

Мій шлях – це шлях надії, сили і любові до своєї країни. Я впевнена, що разом ми зможемо подолати всі випробування і створити краще життя для наступних поколінь.