Гавага Тетяна,

викладачка Степногірської ЗОШ І-ІІІ ступенів ССР ВР ЗО

Війна. Моя історія

«Живе лиш той , хто не живе для себе, хто для других виборює життя»

Василь Симоненко

Степногірськ жив своїм життям.  

Ми, не помічаючи довкола нікого і нічого, кудись поспішали, вирішуючи свої проблеми. Ми не знали людей, що живуть поруч, ми не помічали старих, що йшли з важкою сумкою, ми лаялися з тими, хто не скинувся на лампочку для під'їзду, та й вітатися не прийнято було.

І раптом стрілянина, всюди військові… Ми відчули з мурашками по спині, що відбувається щось жахливе. Однієї миті сонячні дні, коли всім жилося легко, спокійно і передбачувано - пішли в минуле. Світ почав руйнуватися на очах. У перші два тижні війни був страх... жах... агресія.... лють... нервозність… образа... Після обстрілів селища багато людей почали масово виїжджати.

Хворі люди продовжували вмирати. Ритуальні служби не виїжджали, тому людей ховали у целофанових пакетах, потім самі почали робити труни. Закриваються супермаркет, аптеки, лікарня, пошта, не працює централізована подача води, перестають їздити автобуси до Запоріжжя.

Здавалося, що то сон. Спочатку хотілося, щоб усе швидше закінчилося. Потім здавалося, що це ніколи не закінчиться. Всі ці події нас дуже вибили зі звичної колії. Ти не сприймаєш жодної телевізійної передачі: ні новин, ні фільмів, ні гумор… Тобі здається, що ти помер.

Минають дні… Ти вивчив звуки градів, мінометів, смерчів, починаєш розуміти звідки і куди летить снаряд…З кожним днем наш Степногірськ стає похмурішим і. люди  потребують світла любові. Якщо люди відкриють силу любові у повсякденному житті, то морок зміниться світлом, хвороба – зціленням, бідність – добробутом, а роз'єднаність – возз'єднанням.  

Потрапивши в таку небувалу історичну палітурку, ти розумієш, що потрібно залишатися людиною,

жити самій і змушувати інших мешканців жити за законами Конституції, зберігати розум, здоровий глузд і порядність, аналізувати і продовжувати думати своєю головою, розуміти і підтримувати один одного. На цих принципах і було збудовано роботу в селищі. До роботи включилися волонтери, депутати, усі мешканці селища. Підвозиться вода, працюють цілодобово приватні свердловини, де можна набрати.

Організовано групи жителів, які розносять воду всім літнім та хворим людям. Привозяться регулярно гуманітарна допомога:, ліки, їжа, памперси для малих дітей та лежачих людей. Група жителів організувала роботу з покинутими і меншими братами, що приблудилися.

У соціальних мережах, у групі СТЕПНОГОРСЬК, працівниками будинку культури ведеться рубрика «ТВОРИ ДОБРО, БО ТИ – ЛЮДИНА», де розповідається про наших людей, щоб ті, хто виїхав, могли побачити своїх знайомих, близьких, своїх вихованців, які залишилися вдома на них чекати. Під контроль взяті всі хворі, люди похилого віку, діти, мешканці, які залишилися без роботи, а значить без грошей і, звичайно ж, тварини. 

Війна показала нам, як важливо цінувати кожен прожитий день, як важливо цінувати все, що ти маєш і людей, які поряд з тобою! Невже потрібна була війна, щоб нам розплющити очі? Мені дуже хочеться, щоб ця стаття допомогла всім стати по-справжньому люблячими людьми, які вміють зробити наш світ кращим і добрішим. Хай віра в добро переможе...

Ми сильні... ми зможем... дай, Боже...