Янжула Даніїл, 9 клас
Нікопольська гімназія № 3 Нікопольської міської ради
Вчитель, що надихнув на написання есе: Сергієнко Марина Анатоліївна

Війна. Моя історія

Я часто замислююся, що таке життя, у чому його сенс, чому у кожного воно різне: і тривалістю, і наповненням. У когось життя радісне, яскраве, багате на події, емоції, враження, активне, а в декого — пасивне, тому сумне, неяскраве. Є люди, які переконані в тому, що, якщо в житті щось не вдається, то таке життя нічого не вартує. Інші ж дотримуються думки, що життя — найвища цінність, і яким би воно не було, - це безцінний дар, яким людина повинна дорожити навіть тоді, коли в ньому більше смутку, ніж радощів.

Вважаю, що життя - найвища цінність, яку людина отримує при народженні. На фото в сімейному альбомі бачу моменти свого народження та зростання, дбайливі руки мами, які з любов'ю та ніжністю піклуються про мене, усміхнені очі татуся, які відшукують свої риси на моєму обличчі. Вони переповнені щастям та гордістю, адже дали життя новій людині, відтепер вони не просто чоловік та жінка, вони - батьки.

Підростаючи, розумів, що, прийшовши в цей світ, я маю свою місію, що життя не дається так просто, і прожити його потрібно гідно. Прикладом для мене у всьому є мої рідні та близькі люди, саме вони створили всі необхідні умови для мого повноцінного розвитку, навчили мене, як потрібно діяти у різних життєвих ситуаціях. Я ріс у мирі й злагоді, мене оточувало сяйво сонця, доброта та ласка, був овіяний турботою, мріяв про те, що зараз здається мені такими дрібницями, радів морю та відпочинку, іграшкам, спілкуванню з друзями. Це все було раніше, до того, як розпочалася війна...

Війна... Це слово завжди здавалося мені далеким і нереальним. Про війну я читав, дивився фільми, слухав розповіді дідусів і бабусь. Я вважав, що наша країна, переживши всі страхи війни, ніколи вже не відчує нічого подібного, сподівався, що весь той біль, страхи, відчай залишилися десь далеко у минулому, але війна знову прийшла в мою країну, у кожну оселю, у кожну сім'ю.

Війна змінила моє життя. Я розумію, що відтепер знаходжуся в її обіймах, де кожен день має значення; вона стискає моє тіло, мій розум, мою душу. Коли війна прийшла в наше місто - змінилося все. Знайомі вулиці стали спустошеними, будинки зруйнованими, а наші серця - наповненими страхом. Я навчився розрізняти звуки сирени, прильоти і відльоти снарядів, вибухи, звик до переховування в підвалі. Відчай, біль та страх з'явилися в очах моїх рідних та знайомих. До всього цього швидко звикаєш, але це погана звичка.

Кожен день я бачу руйнування, що нагадують про жорстокість війни, але серед хаосу і знищення знаходжу ознаки мирного життя: ось розквітли яскравими барвами квіти, зацвіли білим цвітом дерева, на підвіконні мої котики гріються на сонечку, сміється маленька сестричка, спостерігаючи за нещодавно народженими кошенятками. Ці моменти дають мені сили, сповнюють моє серце надією, вірою в щасливе майбутнє та життя без війни.

Ми не можемо дозволяти останній забирати у нас життя. Тому я вирішив зробити все можливе, щоб залишитися живим і зберегти цю надію для себе та інших. Навчився уникати небезпеки, бути розумним і швидко діяти, коли ситуація вимагає. І хоча не раз мені доводилося стикатися зі страхом і небезпекою, я ніколи не втрачав віру у свою мрію - мрію про мирне життя, де війна буде лише пам'яттю минулого.

Одним із найважливіших моментів для мене стало розуміння того, що мир починається з нас самих. Я зустрічав багато сильних і відважних людей, які не втрачали надію і боролися за своє життя. Вони стали моїми вчителями, моїм натхненням. Хоча ми лише діти, але ми віримо в щасливе майбутнє, у нас є сила змінити світ.

Незважаючи на те, що війна продовжується, я живу, я буду жити, адже попереду ще дуже багато справ, ідей, які необхідно втілити, мрій, які обов'язково збудуться.