Ми з села Чарівне. Нормальне було життя, будинок був, господарство.

24 лютого о четвертій ранку ми ще спали. Раптом почули, що летить щось над хатою. Так зрозуміли, що почалася війна.

Ми потрапляли під обстріл, ховалися в погребі. Не було світла, а як немає світла, то немає і води. Продукти, на щастя, у нас були. Але ми прийняли рішення, що потрібно виїжджати.

Ми тікали з дітьми з рідного села. Все кинули і виїхали звідти – просто випустили все господарство. У сусідньому селі вже була окупація. Зараз в нашому селі не залишилось вцілілого місця. 

Ми виїхали за кордон, потім повернулися в Україну, але в рідне село не повернулися. Живемо в місті. Наш будинок постраждав. Немає вікон, даху, дверей. Сарай розбили.

Я працюю. Нам дали будинок, живемо в ньому великою сім’єю.

Ніхто не міг подумати, що наші діти побачать війну. Тепер вони бояться вибухів, сирен. Сподіваємось, що до Нового року все закінчиться.