Долиняк Дар'я, 10 клас, Комунальний заклад "Вінницький ліцей № 15"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Чайнюк Наталія Володимирівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Український народ — не віл, а стійкий воїн. Усю свою історію він бореться за свою волю й незалежність, вириває рідну землю з хижих кігтястих лап ворога. І зараз, на превеликий жаль, українці вимушені захищати Батьківщину. Чому ж так? Невже не можна залишити наш рідний край у спокої?! Що ж, думаю зрозуміло: у цьому творі буде висвітлена тема російсько-української війни. Збройні конфлікти, на превеликий жаль, були, є і будуть завжди. Навіть племена ще до нашої ери билися одне з одним за територію, їжу... Така людська сутність — відібрати щось у слабшого, викрасти, показати свою силу та перевагу. Звичайно, сьогодні мораль людей не така, як у минулому.

У сучасному суспільстві кожен заслуговує на повагу, мирне співіснування, у більшості держав світу демократичний політичний режим, проте розвиток інтелекту багатьох країн, зокрема росії, бажає кращого.

Війна — це завжди жахливо. Гинуть люди, як військові, так і цивільні; на зброю витрачається не один мільйон доларів, який міг використатись на розвиток держави; знижується якість ґрунтів, водойм та повітря, адже вся та отрута: тіла загиблих, різноманітна хімія та рештки зруйнованої артилерії, вихлопні гази військового транспорту, потрапляє в навколишнє середовище. Щури, інші гризуни, птахи переносять різноманітні інфекції, через що хворіє наразі багато людей, бо повітря перенасичене шкідливими речовинами, які вдихаються.

Війна зруйнувала вже не одну сім’ю, згубила стільки душ... Вона — це особистий біль кожного українця. І мій теж. Мій батько зараз на фронті. Це так жахливо...

Жити в темряві, не знаючи, коли він приїде, чи подзвонить узагалі й чи не стане чергова розмова останньою, плакати довгими холодними ночами, сумувати, бо не відчуваєш міцних і ніжних обіймів його рук. І так хочеться почути хоча б раз удень слова: «Привіт, мої любі! У мене все добре. Я живий та здоровий». Найбільше вбиває це очікування та невідомість.

Проте, як на мене, кожен тунель має вихід. Надія в серці не вмирає.

Українці завжди сподіваються на краще й вірять у щасливий кінець, де добро перемагає зло. Я знаю, що мій батько повернеться героєм, переможцем, найголовніше — живим, здоровим, цілим та неушкодженим, як і багато інших захисників. Ми не самі. З нами Бог. Потрібно йти до перемоги разом. Вона буде. Скоро ми забудемо про сигнали повітряної тривоги та страх, адже будемо святкувати перемогу. Проте жертв війни та Героїв, які повернулися з того жаху й котрі, на жаль, віддали життя за рідну землю, пам’ятатимемо завждий і кожен день з року в рік віддаватимемо шану цим незламним і мужнім українським воїнам.

І не одне століття буде чути гасло «Слава Україні!», а у відповідь мільйони казатимуть: «Героям слава!»