Росіяни ледь не розбомбили все село. Після початку війни я постійно чую вибухи. Коли наступали на Херсон, обстрілювали і моє село. Було дуже страшно. Я сиділа в погребі. Не було води й світла. Ніколи не думала, що до такого доживу. Моя мама пережила Другу світову, і навіть тоді не було такого жаху. Я нікуди не виїжджала. Вночі ходила до сусідки.

Снаряди прилітали і до сусідки, і до мене. Зараз хату намагається відновити мій син. В основному, все прилітає в городи. 

Мої діти виїхали з села, іноді до мене приїжджають сини. Тяжко жити у розлуці. Я не падає духом, чекаю миру. А що мені залишається у моєму віці? Війну треба закінчувати. Багато людей загинуло.