Я на пенсії. Живу в селищі Біла Криниця Великоолександрівського району Херсонської області. Про початок війни дізнався від брата. З четвертого квітня у нас почалися обстріли. Десятого квітня зайшли окупанти. Побули рівно добу і пішли далі. Ще місяць росіяни їздили повз наше селище. А обстріли тривали до четвертого жовтня, поки не звільнили Велику Олександрівку. 

Магазини швидко опустіли. У нас були свої запаси, а потім почали привозити гуманітарну допомогу. Ми досі отримуємо її. 

14 квітня, о пів на одинадцяту ночі, у наш двір прилетів снаряд – вилетіли вікна і двері. У цей час ми з дружиною були вдома, дивилися телевізор.

 Найбільше росіяни обстрілювали комбінат хлібопродуктів. Це найвища будівля у селі. Понад десять житлових будинків згоріло. У нашому будинку пошкоджений дах і вікна. Є пошкодження на кухні і в домі. Я забив вікна плівкою і брезентом – та так і зимую.

Моїй тещі вісімдесят років, тестю вісімдесят чотири. Я вивіз їх на їхню батьківщину – у Миколаївську область. Дружина поїхала доглядати їх. Я залишився вдома, бо маю господарство і пасіку. 

З 18 квітня до 11 листопада не було світла. Газу немає з десятого травня до сьогодні. Щоб готувати їсти, користуюся газовими балонами. А будинок обігріваю за допомогою твердопаливного котла. 

Я перестав спілкуватися з братом із Самарської області. Він не вірить в те, що коять у нас їхні військові.