Я так міцно спала, що не чула вибуху, але практично всі його чули. Це було о четвертій ранку. Потім ще були вибухи, але не гучні. Ми зібралися всією родиною і поїхали до бабусі в село. Там жили тижня два, а потім повернулися по своїх домівках. 

Мені потрібна була термінова операція по зору, тому що я вже нічого не бачила, і ми виїхали з Іванівки. 

Моя мама залишилась. Вона працює зі своїми друзями і не хоче виїжджати, тому що там її мама знаходиться, і її мами мама. Вона не хоче виїжджати звідти. Каже, що все добре, що її ніхто не чіпає, і вона буде там. 

Дідусь виїхав на початку війни, бо він – мер Іванівки, а ми з бабусею згодом виїжджали з перевізником. У Василівці стояли годин п’ять, а потім спокійно проїхали. Ніхто наші речі не дивився, просто відчинили подивитися, спитали, чи є татуювання в когось. Усі сказали, що немає, і нас пропустили. Ми приїхали в Запоріжжя, і звідти нас забрав дідусь. 

Я з мамою спілкуюсь - вона говорить, що зараз там зовсім нічого немає. Точніше, їжа є, але все дорого. Олії немає зовсім. Там навіть паперові аркуші А-4 не продаються. Взагалі нічого немає. 

Спочатку росіян не було в нас, вони приїхали трішки пізніше. Я це бачила на власні очі, тому що якраз уся техніка йшла з Генічеська через наш населений пункт. Я не знаю точно, куди вона поїхала. А потім росіяни зайшли і жили в школі в одному селі. Вони ходили по базару і всіх лякали. Потім забирали людей у відділок поліції і ставили їм питання. 

Якщо щось було неправильно, то їх били. Там наших знайомих побили дуже сильно – так, що вони зараз ходять у корсетах. У них неправильно зрослися ребра. Їх тримали у відділку місяць чи навіть більше. 

Практично з кожним вони це робили, аж поки люди не стали виїжджати. Тоді окупанти стали забирати паспорти. 

Я поїхала спочатку в Київ з бабусею. Мені зробили операцію. Зі мною бабуся побула трішки і поїхала назад до себе. А через певний час вона повернулась, і зараз тут живе. Відразу після виписки я поїхала в Дніпро. Там були мої знайомі, і я там пожила місяць. Потім мене забрав звідти мій дідусь і привіз у Кривий Ріг, тому що тут мій рідний дядько живе з сім’єю. Зараз приїхала моя бабуся, і ми тут орендуємо квартиру. Я живу з нею, але ми спілкуємося всі. 

Ми повернемось додому і всі будемо разом. Я поїду навчатись, буду приїжджати до своєї сім’ї, і все буде добре.