Галина Михайлівна нікуди не виїжджала з Охтирки, бо там залишалися її старенькі батьки. Завдяки підтримці один одного вони пережили найстрашніші дні наступу ворожої армії 

Мені 58 років, проживаю в місті Охтирка Сумської області. Нікуди звідси не виїжджала. 

Про початок війни я дізналася від дітей. Вони набрали мене 24 лютого о пів на сьому ранку і сказали, що почалося повномасштабне вторгнення. Я не могла в це повірити. Потім діти приїхали до нас, і ми поїхали до нашої бабусі. Вона живе не в квартирі, а в приватному секторі. Ото так ми і запам'яли перший день війни.

24 лютого мене шокувало найбільше. Було дуже страшно. Літаки літали, бомби скидали. Ми ховалися з дітками у льосі. Онуку моєму тринадцять років, а маленькій онучці всього півтора рочки. Було дуже страшно: не вірилося, що таке може бути.

Діти з нами десять днів були, а потім виїхали на півтора місяці. Ми залишилися вдома – батьки, я, чоловік. Батьки вже старенькі, вони не захотіли нікуди їхати, тому ми були на місці. Звісно, дуже нервували. Але нічого, трималися. А що робити?  

Найбільша проблема була з ліками, їх одразу не стало. А ми всі гіпертоніки. Мучились, поки аптеки не почали більш-менш працювати. А так – нічого. Хліб був, в магазинах продавався. 

Тоді світло було, газ теж був у нас. В нашому будинку було тепло. А поруч з квартирою, де діти жили, упала ракета - в усьому будинку вікна вибило. Ну, нічого. Будинок цілий, нормально. Вікна якось вставимо, все буде добре. Головне, щоб війна закінчилась, тоді можна буде будувати і планувати майбутнє.

Ми один одного весь цей час дуже підтримували. Мама мене, я – її і батька. Важко було, звичайно. Особливо, коли літаки літали, це дуже страшно. Ну, нічого. Зараз за дітей переживаю, вони уже тут, в Охтирці. Як начитаюсь новин, і думаю, хоч би нічого поганого не було далі.

Мені б дуже хотілося, щоб війна закінчилась якомога скоріше. Сподіваємось на наших ЗСУ та на всіх людей. 

Яким я бачу своє майбутнє? Ну, може, дай Бог, як війна закінчиться, буде все добре. Зараз навіть не можу представити. Але має бути все добре. Ми обов’язково відбудуємо свою країну. Віримо у найкраще.