Лариса Олексіївна пам'ятає, як страшно розпочалася війна. Вона разом зі своєю родиною виїжджала з рідного селища подалі від стрілянини. Дізнавшись про випадки мародерства, сім'я повернулася додому.

2014 року війна почалася, число я вже не пам'ятаю. Пам'ятаю, як снаряди літали, як у селищі на будинках дахи побило, як ми у підвалах ховалися від усієї цієї стрілянини. Страшно було.

Ми сім'єю виїжджали. У Красноармійську жили, і до Полтавської області їздили, і до Дніпропетровської. Шукали житло, люди нас дали притулок. А потім повернулися назад, бо тут почали порожні будинки розбирати і розтягувати.

Тоді магазини не працювали, електрики не було, отак ми тут і жили, як усі. Без води перебивались, зі свічками жили, всяке було, перенесли.

Дуже важливою для нас була благодійна допомога. Нам і Рінат Ахметов, і Червоний Хрест допомагали, спасибі. Ми б без цього не прожили.

Нині теж дуже важко жити на пенсію. Ліки, газ, вугілля – все дорожчає. Як можна вижити? Радіємо, коли на вулиці тепло, а то нема чим топити.

Мріємо, щоб був мир і щоб нас дали спокій.