Дяченко Андрій, 10 клас, Димерський ліцей № 2 Димерської селищної ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Груша Валентина Василівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Минуло вже більше двох років від початку повномасштабного вторгнення росіян в Україну, але його початок я пам’ятаю, як зараз. 24 лютого 2022 року близько 4-ї години ранку почалося бомбардування. А вже до кінця дня і майже місяць поспіль – постійний рев і гул ворожої техніки. Щодня колони, колони в бік Києва.

Ми не виїхали, ми перебували вдома, в Димері. Під час окупації селища ті нелюди вели себе як дикуни. Наробили людям багато лиха.

Коли були обстріли, ми ховалися в підвал. Часто бачили, як над нами пролітали гелікоптери. Одні летіли в бік Козарович, інші – в бік Бучі й Ірпеня.

Їжі було мало. Хліба не було. Ми ходили купувати молоко, щоб мама нам могла спекти млинці. Тоді ми були раді навіть крихті хліба.

Найстрашніше було, коли кацапи ходили по хатах. До мого батька в дім приходили тричі, перевертали всі речі, витрушували всі шухляди з комодів, шкафів, роздягали його, шукали патрони, військовий одяг, зброю. Але недовго вони змогли тут протриматися.

Наші воїни дали їм доброї прочуханки. Вночі 31 березня 2022 року вороги тікали з Димера.

Київська область була звільнена від ворога 2 квітня 2022 року. Але війна продовжується. Цю кляту війну ми відчуваємо щодня. Ми чуємо, як уночі летять російські безпілотники, ракети. Майже щодоби спускаємося в укриття під час повітряних тривог, які можуть тривати іноді й до 8 годин.

Ми виходимо з квітами та прапорами на вулицю, щоб ушанувати та провести до небесного війська наших найкращих воїнів, які повернулися додому «на щиті».

Скільки горя війна принесла нашим людям?! І вона продовжує сіяти смерть. Лише з нашого селища Димер загинуло вже 82 Герої. Їхні портрети й імена тепер на Алеї Слави.

Низько схиляємо голови перед  пам’яттю тих, хто віддав за нас своє життя.

Скільки руйнувань зазнали наші міста і села?! Скільки таких, які ворожа орда зрівняла з землею! Скільки людей лишилися своїх домівок, своїх рідних?! Скільки дітей осиротіло, скільки батьків втратили своїх дітей?! Розлетілися по всьому світу українці, шукаючи прихисток.

Я ненавиджу війну, ненавиджу росіян, які прийшли до нас зі зброєю. Ненавиджу тих, хто підтримує росію у війні проти України.

Я чекаю закінчення війни. Вірю в наші ЗСУ, вірю в Україну, в добро, яке завжди перемагає зло.