Вибухи у селі я почула в перший день війни. Потім вісім місяців жила в окупації. Не вистачало харчів і ліків,  бо нічого не працювало. Для мене це був найбільший шок. Також не було світла та води. Я виживала на межі голоду. Пенсію за мене отримувати у Миколаєві просила односельців. Так і виживала. 

Про визволення села я дізналась від сусідів, які повідомили, що окупанти тікають.

За декілька днів до нас зайшли ЗСУ. Ми всі були дуже раді. Я хотіла і плакати, і сміятись. Такі емоції мене захопили! Зараз я сподіваюсь тільки на перемогу.