Череватенко Вікторія

10 клас, Чернівецький ліцей №14 Чернівецької міської ради

Вчителька, яка надихнула на написання – Зенчик Лілія Іванівна

Моя Україна майбутнього

Мир не лише між державами

Вже багато років в Україні триває війна. Ми чекаємо на мир, коли уроки не перериваються тривогами й темними стінами укриттів. На час, коли сяють новорічні вогні, а небо всіяне мерехтінням феєрверків. Саме таким зазвичай уявляють мир, але чи лише відсутність війни допоможе українським серцям жити щасливо?

Здається, що ми сильні, обʼєднані. Та насправді ми розділені. Уже немає серед нас справжніх щирих людей, які, можливо, колись були. Але це не сталось само собою. Роки пандемії й війни пришвидшили процес морального вимирання. Ми були ізольовані від світу, поглинені нетривкими переконаннями. Саме тому цей різкий поворот такий помітний.

Я перестала вірити в існування багатьох соціальних понять. Це можливо у світі, коли люди не допомагають одне одному. Намагаються придушити будь-який промінь світла, що пробивається крізь морок у формі внеску особистості чогось хорошого на Землю. Страшно уявити, скільки людей були затьмарені цією отрутою.

Мир повинен бути не лише між державами. Він має бути між усіма нами.

Тож перше завдання України після перемоги — побудувати цей мир наново, зі спаленої до фундаменту споруди. Це коштуватиме неймовірних зусиль, так. Можливо, минуть роки, поки ми зможемо стати такими, якими мали бути.

Проте, вже спроба буде частиною успіху. А успіх буде безцінний.

Я мрію про майбутнє України, в якому всі підтримують одне одного і пишаються досягненнями друзів. В такому майбутньому люди вивчали б з раннього дитинства, що означає мирне суспільство. Адже саме в такому суспільстві не існує війни.

Тепер залишилося чекати. Україна переможе, і я віритиму, що наша перемога стосуватиметься не тільки війни. Не буде окупацій, ракет, військових наступів… Проте, можливо, настане початок чогось нового. Незграбного й прозорого, як ранковий туман, проте прекрасного.

Тож в день, коли закінчиться війна, я посміхнуся. Я знатиму, що вже багато втрачено й не скоро почнеться відновлення. Але після темряви завжди є хоч крихітний шматочок сонця. Ми повільно, та наближатимемось до цього, згадуючи, що вчора було гірше.

А потім, якщо ми зможемо запалити цей вогонь, в усьому світі запанує тремтлива тиша. Вона вибухне любовʼю й співчуттям до радості й суму кожного. Вся Земля дихатиме одним повітрям, яке наповниться священною силою співпраці та приязні. Закінчиться ворожнеча. Саме цього прагне очищена душа кожної людини насправді.