У перший день війни в нас страх оселився, тому що незрозуміло було. Стріляли - ми ховалися в льосі, а потім плюнули на все і вже не бігали в льох. Навпаки, у сусідки будинок був зруйнований, потім через дорогу щось ще зруйновано. Нас якось Господь зберіг, як то кажуть.

Ми всі тут залишалися, нікуди не виїжджали. У нашому провулочку все разом переживали всі, що було. Хто поїхав - ті вже не повертаються. Хто їм буде вдома відновлювати? Хто залишився, тим допомагали, відновлювали. А так, вже звикли до всього, все нормально.

Плюнули на все и в льох вже не бігали