Мені 68 років. Війна застала мене вдома, в місті Слов'янську. Я ніде не виїжджала. 

Пам'ятаю, що вранці ми прокинулися від вибухів. Спочатку не зрозуміли, звідки та що. А потім по радіо почули, що на нас Росія напала.

Позаминулого літа було дуже тяжко з водою. А торік - уже більш-менш. А що в цьому році буде – не знаю. 

Газ теж є, дякую. Світла не було у 2022 році влітку, а потім з’явився. Зараз нормально. Переважно люди повертаються.

Субсидію отримую, дві тисячі, - на ці гроші я живу, ліки купую, а пенсію віддаю за послуги. 

Хоч би Боженька відвів від нас оце горе! Чого їм не живеться мирно, чого їм не вистачає? Боженьку прошу вранці та ввечері. Так хочеться вже пожити спокійно! Дай, Боже, здоров’я хлопцям рідненьким! Ось зараз зима. Як вони там? Ми хоч у хатах тут сидимо й терпимо це все, а їм треба терпіти надворі, ще й вигнати росіян. Надія тільки на Бога, щоб поміг і хлопцям, і всім.