Я кличу сина, але трирічний Ерик мене не чує. Йому поставили діагноз «нейросенсорна двостороння глухота четвертого ступеня». Це було тільки перше наше випробування. Потім із сім’ї пішов батько Ерика. Незабаром через війну довелося залишити рідний Донецьк.

Пів року ми жили в Красноармійську. Повернулися в напівзруйноване обстрілами житло в Донецьку, коли платити за оренду було вже нічим.

У будинку живуть усього в десяти квартирах. Ніхто не хоче повертатися, а деяким мешканцям із перших поверхів уже й нікуди. У нас такі-сякі, але стіни залишилися, а вікна та двері – річ наживна.

Про капітальний ремонт я зараз і не мрію, головне для мене – здоров’я сина. Придбати якісний слуховий апарат я, мати-одиначка, не можу.