Виріс я у місті Снігурівка, все життя був водієм. Війна застала мене в дорозі. Я в Ізюмі був у відрядженні - працював на маслозаводі водієм. Розвозив товар по Україні. Потім поїхав додому, а тут вже бомбили, стріляли. Так само і по дорозі. Потім вже постійно був вдома, нікуди не виїжджав.

Окупація - це найважче. Не було світла, води, хліба. Ціни були такі, що просто страх! Просто космічні.

Тут російська армада їздила. Прямою наводкою по домам стріляли з танка, з мінометів. А потім казали, що це наші хлопці. А воно ж видно було: я своїми очами бачив, як вони з танків стріляли по дому, тренувалися. Понапиваються, а потім тренуються.

Війна змінила відношення у родині. Показала, хто є хто. Дай Бог, щоб вона закінчилася до кінця літа.