Я з Краматорська, і зараз тут. Працювала, зараз на пенсії. До війни було прекрасне життя.

Почалася війна 24 лютого о п’ятій ранку. Я на роботі була. Все пам’ятаю. Найважче для нас було, коли діти виїжджали, а ми залишалися.

Дуже страшно, що зараз війна, і дуже боляче за це. Боляче дивитися на людей, у кого не залишилося домівок. От це - жахіття.

Мій зять працює в сан авіації - то він привозить з Дніпра ліки. Ми отримуємо допомогу від Червоного Хреста й від Фонду Ріната Ахметова. Газ нам дали. Світло виключають, а вода від світла залежить. Газ є. 

Ми у своєму будинку - у нас є підвал. Під час обстрілів туди ховалися. Зараз от недавно прилетіла ракета, розбила домівок п’ять недалеко від нас. У нас стекло розбилося. Але це не горе, так сказати. Ну, періодично прилітають ракети, але нечасто, слава Богу. 

Зараз діти в мене живуть. Зять працює – вивозить поранених цивільних, у доньки з онучкою тут немає роботи. Вони виїжджали на захід, а зараз вже повернулися додому. Живемо всі разом, як в рукавичці. Чекаємо на перемогу, віримо в ЗСУ.