Кощук Анастасія, 8 клас, Ліцей №1 Калинівської міської ради Вінницької області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Кулій Анна Сергіївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна змінила моє життя... За ці тисячу днів я пройшла через безліч емоцій, які перевернули моє життя. Від початку конфлікту, коли новини з фронту здавалися чимось нереальним, до моменту, коли реальність війни вдарила в серце моєї громади — цей шлях став для мене шляхом відчаю, болю, зневіри, надії та віри у майбутнє.

Коли я вперше почула про початок війни, не могла повірити, що це дійсно відбувається з нами у ХХІ столітті.

Спочатку панували шок і страх. Проте, з кожним днем тривоги ставали все частішими, а новини — все страшнішими. Я зрозуміла, що повинна адаптуватися до нових реалій. Війна змусила мене стати активним учасником свого життя, а не спостерігачем.

Одним із перших кроків, які я зробила, стало приєднання до руху волонтерів.

Я стала учасницею акції, що допомагала людям, які втратили домівки, дітям, які залишились без батьків, тваринам, які помирали від нестачі їжі та ліків, медикам, у яких був теж дефіцит препаратів, та звичайно військовим, які кожен день наближають нас до перемоги. Це давало мені змогу відчути, що я не лише свідок трагедії, а й учасник який надає допомогу. Я навчилась цінувати прості речі: радість спілкування з близькими, тепло сімейного вогнища, усмішки батьків та рідних.

Я зрозуміла, що навіть у темряві можна знайти світло, якщо оточити себе правильними людьми та позитивними думками...

З часом війна навчила мене нових уроків. Я дізналась, як важливо підтримувати один одного у важкі часи, допомагати морально та матеріально, казати теплі слова підтримки та просто бути поруч у потрібний час.  Психологічний тягар війни теж не можна недооцінювати. Я навчилась справлятися зі стресом.

Я зрозуміла, що дбати про себе — це не прояв егоїзму, а необхідність, щоб мати змогу допомагати іншим.

Справжнім відчаєм стали новини про втрати. Кожна втрата здавалася все більш трагічною, а біль від неї відчувався в усьому тілі. Я навчилась співчувати і  також  шанувати пам'ять загиблих. Їхні історії стали мотивацією для мене, щоб продовжувати боротися за краще майбутнє. Протягом цих 1000 днів я побачила, як моя країна змінюється. Люди стали більш людяними, готовими допомагати один одному.

Війна відкрила нові горизонти для патріотизму, за що я безмежно вдячна. Я зрозуміла, що навіть у важкі часи можна знайти рішення.

Тепер, озираючись назад, я бачу, як я змінилась. Я стала сильнішою, зрозуміла цінність людського життя, почуття людяності й співчуття. Війна навчає нас, що навіть у найбільш безнадійні моменти необхідно зберігати надію. Мій шлях триває, і хоча, я не знаю, що ще попереду мене чекає, я готова зустріти це з вірою в краще майбутнє.

Мій досвід став частиною мене, і я знаю, що разом ми можемо подолати будь-які труднощі.