Кальницька Вікторія, 10 клас, Шелестівський ліцей

Вчитель, що надихнув на написання есе — Тороні Валентина Миколаївна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Зима…Дві тисячі двадцять другий рік…Уже відсвяткували такі довгоочікувані новорічні свята. Життя вирувало: вечори проводили за розмовами із сім'єю або ж гуляли з друзями. І враз усе змінилося. 24 лютого. Цю дату не стерти з пам'яті. Війна. Страшне слово, яке лунало звідусіль – з телебачення, радіо, стрічок соціальних мереж. Усе навколо ніби зупинилося, стихло, причаїлося.

Як і всіх українців, мої батьків охопила паніка. Ми почали збирати якісь речі, їжу, чекаючи, самі не знаючи чого.

Здається, з того часу минула вічність.

Ці перші відчуття страху, безвиході, нерозуміння, неприйняття виринають із моєї пам'яті як страшний сон.

1000 днів минуло із того часу. На душі - велика рана. Я співчуваю кожній сім'ї, яка залишилася без домівки; кожній дитині, яка відчула усі жахи війни на собі, не насолодившись сповна дитинством; кожній матері, яка, виплакавши всі сльози, так і не дочекалася додому сина чи доньку…

Кожного вечора, лягаючи спати, я думаю, яким би було наше життя без війни? Чи все було так, як би нам хотілося? З уроків історії та літератури я знаю, що протягом століть радянська влада намагалася знищити український народ, його культуру та традиції. До яких тільки вчинків не вдавалося російське самодержавство, метою якого було створення багатонаціональної імперії мовчазних рабів, що не знали б ні своєї мови, ні нації, ні культури. Найкращих синів та дочок було вислано з рідної землі, закатовано через любов до української мови. Василь Стус, Лесь Курбас, Валер'ян Підмогильний, Микола Зеров…Страшний список, який не закінчується цими іменами. Радянська влада нищила цвіт української нації, бо вбачала в ньому небезпеку. Та українці вперто продовжували творити свою духовну культуру.

До початку повномасштабної війни я, відверто кажучи, не заглиблювалася в усе це. Та зараз я розумію, що саме на мені лежить величезна відповідальність за майбутнє моєї держави. На мені як патріота своєї країни. Я відразу перестала слухати пісні держави-терориста, дивитися їхні фільми. Я взагалі перестала споживати російський контент. І знаєте що? Переді мною відкрився світ українського слова, яке зазвучало по-іншому, яке має виняткове значення для національної самоідентифікації, є рушійною силою в збереженні національної культури та територіальної цілісності України.

Упевнена, що зберегти Україну незалежною та вільною - обов'язок кожного свідомого українця. Донат, виготовлення окопних свічок, маскувальних сіток – це те найменше, що ми можемо зробити, аби наблизити нашу таку омріяну перемогу.

Вірю, що Україна буде визволена із хижих пазурів. І здійсняться пророчі слова Великого Кобзаря:  «І на оновленій землі врага не буде, супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люде на землі».