Через війну Наталія Анатоліївна у свої шістнадцять років чудово знає, що таке дефіцит води

24 лютого я була дома, збиралась у школу. Вранці мені зателефонувала бабуся і сказала, щоб я з братом не йшла в школу, бо відбуваються страшні події. Згодом багато друзів та знайомих виїхали з мого міста.

Було дуже страшно, коли ракета прилетіла поруч з моїм будинком, а інша зруйнувала мій навчальний заклад.

З початком війни у моєму місті води не було понад два місяці. Ми ходили до колодязя і набирали там воду, також раз на тиждень до нас привозила воду пожежна машина. Під час дощів ми набирали воду у відра.

Під час вибухів зі мною завжди була моя улюблена іграшка, яка заспокоювала мене.

Війна позначилась в нашій сім'ї по різному: деякі родичі припинили спілкуватись з нами, а деякі дуже допомагають. З батьками ми дуже об'єдналися, зараз допомагаємо бабусі та прабабусі.

У мене немає роботи, бо я ще неповнолітня, але я дуже хочу заробляти, щоб допомагати своїм батькам.