До війни я працювала охоронцем в інтернаті, щоб зібрати гроші на навчання онука. Після війни залишилася без роботи. З першого дня я чую звуки обстрілів. На тлі стресу в мене загострився цукровий діабет, через що дуже болять ноги. Усі мої гроші йдуть на ліки. До травня 2022 року я ще залишалася вдома, періодично працювала на городі, щоб якось прожити. Коли ракети з Лиману пролетіли наді мною, вирішила виїжджати. 

Згодом повернулась додому, тому що було тяжко на чужині. Обстріли у місті тривають і зараз. 

Більш за все мене шокували зруйновані міста. Стільки людей загинуло - це просто жах! Нехай війна скоріше закінчиться, аби припинити загибель ні в чому не винних людей.