Перший день війни був дуже страшним і болючим. Хвилювалися за дітей, за онуків, за молодих людей. Зараз теж бомблять. Ми у підвал ховаємося, з підвалу в будинок ходимо. 

Найбільше шокували російські ракети, які летіли над нами звідусіль. Летіли конкретно на мирних жителів, на звичайних людей. Ось це був шок. 

Діти, внуки повиїжджали. Син тут залишився, переніс інфаркт. Йому робили операцію на серці, зараз інвалідність отримав. Війна до хорошого не довела. Дуже боляче і дуже тривожно. Хай Бог береже всіх і дає всім здоров'я.

Ніхто не думав і не гадав, але російська нога ступила сюди, і почався суцільний жах. Стільки міст і сіл знищено! Це така жорстокість, що словами не передати. 

Українські військові всі добрі, душевні. Бачу людей у військовій формі, і вони мені близькі і дорогі, тому що нас захищають. Наші блокпости, ми їх проїжджаємо, поряд із селами вони стоять. Ми вже поховали у нашому селі п'ять молодих хлопців. Це страшний біль. 

Війна скоро скінчиться нашою Перемогою. Так ми хочемо і так буде! Будемо сподіватися на наших захисників, будемо їх підтримувати.