Ірина Вікторівна зізнається, що на початку бойових дій нікуди їхати не планувала, але з кожним днем у місті ситуація ускладнювалася й довелося переїхати до Запоріжжя. Найбільший страх жінки – залишитися без даху над головою. Приємно здивувала готовність незнайомих людей підставити плече у скрутну хвилину. Героїня зазначає, що зараз цінуються навіть ті речі, на які раніше навіть не звертали уваги.
«Щоразу відчуваю досаду через те, що не можу допомогти землякам»
Переглядів 481