Після початку війни я евакуювала хворих з лікарні до інших міст. Потім лікарню закрили, і я залишилась без роботи. На деякий час я виїжджала зі Слов’янська, але згодом повернулась. Минулого літа у місті не було води. Також деякий час не було ліків, але зараз все налагодилось.

Найбільше мене шокує, що серед моїх знайомих є загиблі. Це дуже важко.

Триматись допомагає надія на краще. Дуже хочеться, аби ситуація не погіршилась. Новини читаю щодня, чекаю, що росіяни відступлять, але поки немає до цього якихось передумов.