Я з Краматорська. Залишилась одна, діти виїхали до Польщі. Я не виїжджала, у мене тьотя лежача була, її вже не стало. Світла немає, сиджу одна в холоді. Сподіваюсь, що закінчиться ця проклята війна. 

Перший день війни був дуже страшним. І досьогодні страшно. Це жахливо. 

Найбільші труднощі - це відсутність світла, газу, води, тепла. Бомбили, дуже страшно, над головою літало. Були хвилювання і нерви. У перші дні не могла вийти за хлібом, просила сусідів допомогти купити ліки. Люди згуртувались і одне одному допомагали. Напевне, така ситуація по всій Україні. 

Шокували вбивства, загибель людей. Війна - це шок. У сусідів дах на будинку знесло, люди живуть на вулиці. Всім миром їх годують. Всі страждають. Шок, коли летить над головою і не знаєш, куди приземлиться. Страх за своє життя - це теж шок. Виживаємо і сподіваємося, що закінчиться це вбивство. 

Дякую Рінату Ахметову, що він дає нам гуманітарну допомогу. На цьому ми виживаємо. 

Багато людей виїхали із Краматорська, але потроху повертаються. 

Думаю, війна незабаром скінчиться. Але я дуже хочу, щоб вона прямо в цю секунду закінчилась. Я буду кричати на весь світ - ура! А зараз чекаємо, коли наші хлопчики нас звільнять. 

Я хочу, щоб Україна процвітала, щоб люди усміхались, щоб життя було нормальним, щоб ми жили і раділи одне одному, щоб добробут був, щоб було мирне небо, ніхто не хворів, щоб ми жили добре, щасливо і дружно.