Мені 32 роки. Ми жили в Харкові, на Північній Салтівці. Дитина пішла в перший клас, і почалася війна. Весь наш район розбомбили. Шокували відключення світла, блекаути.

Нас відразу забрав мій брат на машині. Із Києва по нас приїхав. Протягом дня мені казали люди, що дуже складно виїхати, бо великі черги. Ще говорили, що дуже небезпечно. 

Але ввечері черг не було, наша машина була сама на дорозі. Уже вночі ми були в Центральній Україні. Ми вирушили до родичів у Світловодськ. 

Усі стали психологічно пригніченими, але війна згуртувала моїх рідних, близьких, друзів. І інших людей також. Ми допомагали іншим, а люди - нам. У такі часи всі згуртувалися. Нам постійно траплялися тільки гарні люди.

Хочеться повернутися в Харків. І щоб мій район відбудували, щоб усе було гаразд. Я просто бажаю миру й відновлення нашого міста.