Тут жити небезпечно, тому що ми на лінії вогню. Селище наше вже три роки зазнає потужних ударів артилерії. Навколо нашої хати вже більш ніж десяток вирв від снарядів, осколки зрешетили стіни та вибили вікна в хаті, а в червні я ледь не загинув.

Снаряд розірвався всього за п'ять метрів від мене. Я відразу побіг до хати, якби я ліг, мене б точно вбило. Весь удар припав на ноги.

Бабуся першою побачила, що мене поранило. Спробувала зупинити кровотечу, але вона не зупинялася. А допомогти було нікому, у швидкій допомозі відповіли: «Ідуть бойові дії, ми не зможемо приїхати». А в нас немає ні медпункту, ні магазину… Так і живемо.