Рябуха Максим, 11 клас, Соснівський освітній комплекс "Ліцей-заклад дошкільної освіти" імені Анатолія Шульги Попівської сільської ради Сумської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Фесенко Лілія Іванівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна - це слово, яке завжди здавалося мені далеким, доки не стала частиною мого життя. Я виріс у мирній Україні, де щоденна рутина складалася з уроків у школі, прогулянок з друзями і мрій про майбутнє. Але з 24 лютого 2022 року все змінилося. Пам’ятаю, як прокинувся в той ранок від гучного гуркоту. Спочатку я не зрозумів, що відбувається. Моя мама плакала, тато був серйозним. Вони сказали, що нам потрібно їхати.

Я забрав з собою лише найулюбленіші речі та  книжки. Коли ми залишали свій дім, я відчував, що втрачаю частину себе.

У новому місті я опинився серед незнайомців. Спочатку було важко, і я почувався самотнім. Але незабаром я зустрів інших дітей, які пережили схожі переживання. Ми ділилися історіями, сміялися і плакали разом. Це допомогло мені зрозуміти, що я не один.

Школа стала місцем, де я навчився цінувати прості радощі.

Наші вчителі влаштовували уроки про мужність і вірність. Ми писали листи для військових, малювали малюнки на підтримку. Я почав писати вірші про те, що відбувається навколо. Це був мій спосіб висловити свої почуття. Поступово я усвідомив, що війна змінила не лише мене, а й усю країну. Багато людей стали допомагати одне одному: хто влаштовував збори речей, хто готував їжу для тих, хто постраждав. Я вирішив також долучитися до волонтерства. Ми разом збирали їжу, одяг і гроші для тих, хто найбільше цього потребував.

Це надало мені сил і впевненості. Я відчував, що можу бути корисним, навіть якщо це всього лише маленька частинка великого зусилля.

З часом я почав усвідомлювати, що війна не лише руйнує, але й об’єднує. Я бачив, як люди, незнайомі раніше, стали друзями, як з’явилася підтримка там, де її не було. Я дізнався про героїзм тих, хто бореться за нашу свободу. Кожен раз, коли я дізнавався про нового героя, мій дух піднімався.

Тепер, через тисячу днів війни, я відчуваю, що став дорослішим. Війна навчила мене цінувати те, що раніше здавалося звичним.

Я більше не сприймаю мир як даність. Я мрію про те, щоб знову почути сміх своїх друзів, гуляти по рідних вулицях і відчувати себе в безпеці. Мій шлях триває, і я вірю, що ми вистоїмо. Я уявляю, як одного дня ми святкуємо перемогу, обіймаємось і сміємось, згадуючи, через що пройшли. Я знаю, що наші мрії здійсняться. Віра в краще майбутнє - це те, що допомагає мені рухатися вперед. І хоча війна забрала у нас багато, вона також навчила нас цінувати кожен момент і бути разом.