Половчук Віктор

9-а клас, Баштанський ліцей №2

Вчителька, що надихнула на написання – Люлько Тетяна Григорівна

Війна. Моя історія

Багато разів я думав про те, яким було б моє життя, якби не ця клята війна. Але потім зрозумів – це є частиною моєї історії. Історії, яка не може бути переписана, історії, яка визначає те, хто я зараз.

Цієї ночі сон до мене не прийшов, десь заблукав... На світанку в мою кімнату зайшла мама й тихо сказала: "Прокидайся, синку, війна почалась...". У цей момент час зупинився... Зробив вдих. Все навколо зупинилося. Немає минулого, немає й майбутнього. У голові промайнуло - мені потрібен ясний розум. Видих вже скоро. Напруга спаде. Будуть сльози…

Перший день весни 2022 року назавжди залишився в моїй пам’яті. Тоді у моєму маленькому містечку розпочалася безперервна серія вибухів та вуличних боїв.

Мій дім перетворився на лабіринт, де потрібно шукати притулок і захист. Гучні снаряди злітали у небо, залишаючи за собою вогняний слід і нагадували про те, що спокійна краса весняного ранку більше не належить мені. Ми з мамою миттєво спустилися у сирий погріб. Його темрява здавалась безкрайньою.

Чую вибуховий гуркіт. Потім настає та невпинна тиша, яка попереджає про наближення небезпеки. Відчуваю свій власний страх у ритмі стукотіння серця, І так безперервно близько п’яти годин. Цей день став для мене випробуванням витримки й сили духу.

У місті зникло світло, постачання води й газу...Погода поглиблює вже існуючі труднощі. З дитинства я маю генетичну хворобу, яка вимагає постійного лікування та медичного контролю. Щодня стан мого здоров'я погіршувався, а запас ліків стрімко зникав.

У зв’язку з цим ми були змушені залишити свою оселю, тримаючи в руках лише два маленьких наплічники, де ледь вистачало місця для необхідних медичних засобів та невеликої кількості речей для виживання . У кожному своєму кроці я відчував важкість рішення – залишити рідну домівку, наповнену спогадами, теплом і безпекою. Відсутність логістики ускладнила наш шлях, роблячи його небезпечним. Благодіянням виявилися волонтери, які допомогли потрапити у відносно безпечне місце, де нам вдалося знайти тимчасовий притулок.

Промайнув рік, і я нарешті повернувся додому, де мене зустрів вірний компаньйон - Бас, мій улюблений кіт. І в цю мить, тримаючи свого вірного друга, я розумію, що хоч світ навколо змінився, мої найближчі залишаються назавжди готовими пройти зі мною крізь будь-які випробування. Навколо кожен камінь, кожне дерево, кожен будинок розповідає свою історію.

Війна навчила мене цінувати моменти, боротися за свої переконання та не втрачати гідності в будь-яких обставинах.

Цієї ночі сон до мене не прийшов, десь заблукав... Але, можливо, саме тепер я знайшов справжню суть свого існування. Війна, моя історія, не стала кінцем, вона стала новим початком. І якщо треба було прокинутися серед ночі, щоб зрозуміти це, то варто було прокинутися усьому світові.