Перший день війни я не пам’ятаю, але знаю, що було страшно. У нас були бомбардування, не в перший день, а взагалі. Страшно було всім, як почалася війна, 2014-2015 роки. Бомбили в нас багато. Загинуло багато корів, згорів будинок, було багато влучень і руйнувань.

Коли були активні бойові дії, ми не ховалися, не йшли з квартири. У школі був потужний вибух, і в нас одна жінка залишилася без ока. Бомбили дитячий сад. Знайомого Віталіка просто шкода було – розбомбили сарай свиней. Наш будинок і квартира не постраждали.

Зараз у селищі все більш-менш нормально, але в безпеці себе не відчуваю. Постійно боїшся, що десь у нас грюкає, стріляють. Інколи здається, не дай Бог, влучить до нас у селище. Страшно.

Мрію, щоб можна було поїхати в Росію. У мене там залишилася онучка і двоюрідний брат, більше нікого немає. І щоб з Росією був мир.

Ми отримували гуманітарну допомогу від Фонду Ріната Ахметова, МОМ [Міжнародної організації з міграції], допомагав також «Карітас». Допомога зіграла велику роль для нас.