Війна зламала звичне життя мирних людей, пребування у постійному стресі псує сімейні стосунки. Але є такі моменти, які зворушують українців до глибини душі

Вранці 24 лютого я спала вдома, в селі Тарасівка Броварського району, й прокинулась від почутих вибухів. Одразу зрозуміла ,що почалась війна. Потім прочитала підтвердження  в новинах.           

Ми були в окупації майже увесь березень. Не було газу, доводилось готувати на старій електричній маленькій плитці. Вона нас тоді дуже виручила, і тепер завжди буде для нас символом війни. Закінчувались дрова, якими топили котел. Не йшло нічого по телевізору, бо вишку підбили. На вулицю виходили зрідка, бо літали мінометні снаряди. Шокувало багато різних подій: безкінечні пожежі в сусідніх селах, які ми бачили з вікон, вбивства людей, зґвалтування. Події в Маріуполі, Ірпіні, Бучі, Бородянці.             

До магазинів перестали завозити товари. В нас не було туалетного паперу,масла, круп. Замість паперу користувались старою підковдрою, розірваною на шматочки. Місцеві чоловіки організували волонтерство, з місцевої пекарні нам продавали хліб, сухарі солодкі. А ще стали привозити, посилки, які родичі передавали з міста.

Не дуже добре війна позначилась на сімейних взаєминах: у всіх депресія і стрес. Живемо разом, але стосунки між всіма зіпсовані конкретно. Терпимо один одного, бо наразі нікуди подітися.

Є в цій війні багато моментів, які мене зворушують до глибини душі. Наприклад, як чоловіки повертались з-за кордону і йшли на війну, як деякі українські «зірки» теж вступили в лави ЗСУ. Як багато людей волонтерять. Як люди, виїжджаючи, залишали речі, але забирали своїх домашніх улюбленців. А інші ходять годують загублених, залишених тваринок. Як військові роблять пропозиції руки і серця своїм коханим. Встигають воювати і не втрачають гумор, знімають смішні відео.              

Я поки що не працюю через проблеми зі здоров'ям. Але сподіваюсь, що все наладиться після війни, і колись я буду ще працювать.